То був час великого й піднесеного збудження. Країна вся встала під зброю, війна розпочалася, і в кожному серці палав священний вогонь патріотизму; барабани били, оркестри грали, іграшкові пістолі лускали, а зв’язані в пучки петарди шипіли й тріщали; усюди, куди сягало око, на дахах і балконах, майоріло безкрає море прапорів, що виблискували на сонці; щодня юні добровольці, сповнені запалу й гордості у своїх нових мундирах, крокували широкою вулицею, а батьки, матері, сестри та кохані зустрічали їх гучними вигуками, від яких їхні голоси ламалися від щасливого хвилювання; щоночі багатолюдні зібрання із завмиранням серця слухали пристрасні патріотичні промови, що глибоко зворушували серця, й під час найменших пауз вибухали бурями оплесків, а сльози тим часом котилися щоками; у церквах пастори проголошували вірність прапору й Батьківщині, благали “Бога битв” допомогти в нашій праведній справі, й робили це з таким палаючим красномовством, що кожен слухач проймався до глибини душі.
Справді, це був радісний і благодатний час, і варто було лише кільком відчайдушним душам висловити незгоду з війною чи засумніватися в її правомірності, як їх негайно зустрічала сувора й гнівна пересторога, відтак, заради власної безпеки, вони зникали з поля зору й більше не наважувалися на такі виступи.
Настала недільна ранкова служба — наступного дня батальйони мали вирушити на фронт; церква була переповнена; там були й добровольці, чиї молоді обличчя сяяли мріями про війну — урочистий марш уперед, наростаючий рух, стрімка атака, блиск шабель, розгром ворога, гомін і дим, запекла погоня і капітуляція! — а потім, повернувшись із війни, вони з’являться засмаглими героями, зустрінутими з почестями, коханими, осяяними золотим сяйвом слави! Поруч із ними сиділи найдорожчі їм люди, горді, щасливі й сповнені палкого захоплення. Служба почалася; прочитали розділ зі Старого Заповіту про війну; прозвучала перша молитва; слідом за тим орган пролунав так потужно, що затремтіла вся будівля, і раптом усі встали, з блиском в очах і пришвидшеним биттям сердець, і одностайно видали могутній заклик:
О, Боже грізний і всемогутній!
Ти, що все визначаєш!
Нехай сурма Твоя загримить громом,
нехай меч Твій блискавкою спалахне!
Потім настала “довга” молитва. Ніхто не міг згадати, щоб будь-коли чув таке пристрасне благання, виражене такою красивою і зворушливою мовою. Основна суть цього прохання полягала в тому, щоб милосердний і добрий Отець наш беріг цих юнаків-воїнів, допомагав, утішав і надихав їх у їхньому патріотичному обов’язку; благословив їх, захистив від небезпеки у день битви, підтримав їх у Своїй могутній руці, зробив їх сильними й упевненими, непереможними в кривавому бою; допоміг їм знищити ворога і дарував їм, їхньому прапору й країні незгасну славу й шану —
Саме в цей момент увійшов незнайомець, повільно і беззвучно рушивши центральним проходом, його погляд був прикутий до проповідника; його висока постать була вбрана у довгий одяг, що спадав до самих ніг, голова не прикрита, а білі пасма волосся спадали на плечі, мов вируючий водоспад; зморшкувате обличчя було бліде до моторошності. Усі погляди, сповнені подиву, супроводжували його, однак він, не зупиняючись, пройшов уперед; без паузи піднявся до проповідника і став поруч. Той, із заплющеними очима, не помічаючи його присутності, продовжував свою зворушливу молитву, аж доки не завершив її несамовитим благанням:
“Благослови нашу зброю, подай нам перемогу, о Господи, Боже наш, Охоронче нашої землі й прапора!”
Незнайомець доторкнувся до руки проповідника і знаком попросив його відійти вбік — приголомшений проповідник послухався — і незнайомець став на його місце. Декілька хвилин він обводив поглядом загіпнотизовану громаду, в його очах палало якесь дивне світло; потім він заговорив глибоким голосом:
“Я прийшов від Престолу — несучи послання від Всемогутнього Бога!” Ці слова вдарили по зібранню, мов грім; якщо незнайомець і відчув цей ефект, то не зважав. “Він почув молитву Свого слуги, вашого пастиря, і якщо ви справді цього бажаєте, Він її виконає — однак я, Його посланець, спершу повинен пояснити вам її значення — повне значення. Адже вона, як і багато молитов людей, благає про більше, ніж усвідомлює той, хто молиться, — якщо тільки він не зупиниться, щоб замислитись.
“Слуга Божий і ваш слуга вже прочитав свою молитву. Чи він зупинявся, щоб подумати? Невже це тільки одна молитва? Ні, їх дві — одна проголошена, інша — ні. Проте обидві вони дійшли до вуха Того, Хто чує всі благання — і виголошені вголос, і ті, що промовляються в глибині серця. Замисліться над цим, збережіть у пам’яті. Якщо ви просите благословення для себе, будьте обережні, щоби ненавмисно не накликати прокляття на ближнього.
[Затим настала пауза] “Ось про що ви молилися; якщо ви все ще бажаєте цього, скажіть! Посланець Всевишнього чекає.”
…
Згодом люди вирішили, що той чоловік був божевільним, бо в його словах вони не бачили жодного сенсу.